Добре – мовчу, я лише згадую.
І не кажу ні слова!
Думки рояться в голові,
Гуляють променадами!
І закапелками душі,
Гуляють наче в’язні,
Але на волю просяться
Як пагони стрілчасті.
Проте я не німа,
І хочу говорити,
і щебетати як птаха лиш тобі.
Отримувати квіти.
Блукати під дощем,
і це лише з тобою,
Чи грітися під сонцем,
вмиватися росою.
Та годі, знов мовчу,
не можу говорити,
соромлюсь слів своїх.
Куди ж себе подіти?
Повір, я не нудна,
Чи ж може не стандартна,
Але пробач тоді, якщо для цього світу
вже скромність непридатна!
́