Непомітно тікає час, змитий оснньою зливою,
З дощем у озерах калюжах розчиняються ро́ки...
Пусті лабіринти опівнічних самотніх вулиць
Моєї душі розтинають повільні кроки
Німих перехожих - Успіху, Мрії, Щастя -
Трьох вірних друзів, що йдуть до мене на каву...
Заварю чорний на́пій з нагоди своїх уроди́н
І вкотре подивимось років минулих виставу...
Поговоримо тихо, а потім помовчимо,
Пригадаєм усе, що було, що вчило радіти,
Посміхнемося чорним смугам колишніх Невдач -
Що було - відбуло, а минулого нам не змінити...