Я ніколи не бачив війни,
Цього глуму і люті людської,
Я не бачив її ні у сні,
Ні в безсонні не знав долі тої.
Я ніколи не бачив убивств,
Я не бачив ні крику, ні крові,
Ні страждань матерів, ні насильств,
Ні солдатів в передсмертному стоні.
Я ніколи й ніде не ховавсь
У розваленій майже хатині,
На соломі у сні сподівавсь,
Що не їстиму землю віднині.
Я не був у екстазі тому,
Що дожив до травневого сонця,
І не бачив, як мати чиясь
Тихо схлипує біля віконця.
Зараз тих, хто побачив все це,
Залишилось на світі так мало,
А ми майже забули про те,
Яке горе тоді їх спіткало.
Ми згадаєм про все лиш тоді,
Коли в травні дев`ятка засяє,
Коли сльози і квіти впадуть,
До імен тих, кого вже немає.
Я прошу вас, погляньте на них –
Цих героїв, що поруч, що з нами,
Подаруйте їм радість і сміх,
Свою вдячність не лише піснями.
Ти подякуй тоді, як дідусь
Сам не може торбину підняти,
І коли у автобус зайшла,
Десь бабуся і мусить стояти.
Ти подякуй, коли вона йде
І не знає, як сходи здолати,
І коли, щоби хліба купить,
Півдня в черзі їй треба стояти.
І тоді ти згадай усе це,
Подивися у вічі й скажи:
„Я вам дякую просто за те,
Що ніколи не бачив війни.”
Оценка поэта: 5 Молодец, сейчас мало кто поднимает эту тему,- трудно писать о том, чего не видел.
А у тебя хорошо получилось
В последнем предложении исправь "за те", у тебя слилось в одно слово.
В. Жовтень відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00