Чому ти сумуєш, вербо?,
Над стежкою тихо схилилась,
Впустила все гілля у воду,
З прозорої річки напилась.
Напилася чистої річки,
Що води свої відправляє...
Журба тебе тягне додолу,
Волосся тобі заплітає.
В очах в тебе сум, чи сумління,
Чи просто ти хочеш сказати,
Що, в землю пустивши коріння,
Тобі вже ніколи не знати,
Що там за рікою, за небом.
За краєм, що вдаль десь тікає?
Хотіла, щоб бачили вроду....
ЇЇ вже ніхто не впізнає.
Ти тут - ти одна в цілім краї,
І ложе твоє стелять квіти,
І вітер десь пісню співає.
Та смутку тобі ніде діти...
Ну що ж похилила волосся,
Що ж правди у річці шукаєш?
Нам небо дає наші ролі...
Даремно ти серденько краєш!...
То ж вирівняй стан свій. прокинся,
Будь кращою в краї у свому,
Збудуй цілий світ - лиш для себе,
І будеш щасливою в ньому!