Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Petri: II 2 Юний фiлософ (початок) - ВІРШ

logo
Petri: II 2 Юний фiлософ (початок) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 4
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

II 2 Юний фiлософ (початок)

„Петля Розуму” — підписав Міфа у зошиті малюнок, на якому був зображений великий знак нескінченності з „нулем” над дірчастою точкою в місці перетину. Вгорі лівої частини петлі поставив стрілочку і латинську літеру „t”, позначивши час.
„Точка „нуль” — це початок руху, — міркував Міфа. — У лівій частині петлі відбувається все до появи людини: обмеження частини Вічності — окреслення розмірів Всесвіту; виникнення неживого, а згодом живого. Останнє відбувається мільйони мільйонів років по спіралі, не доходячи до точки „нуль”. Доходження ж точки „нуль” означало якісний перехід Всесвіту на новий рівень — в живу істоту вселився розум.
Після подрібнення Розуму — права частина петлі — людина почала жити теж по спіралі: народження, зростання тощо, смерть. Аж поки через дрібний промінь свого розуму не відкрила сонце Розуму, тим самим діставшись „нуля”. Людина зрозуміла, що нерухлива безмежність Духу і Матерії — є Вічність і є виток усього, а рухлива частина — Всесвіт — це наслідок появи Розуму в русі. 
Та будь-який рух прямує до спокою.
Ззовні ж Розум не зміг припинити рух — Дух і Матерія стали неконтрольованими. Тому він вселився в людину, аби зруйнувати рух із середини”.
Міфа міркував і записував, записував. Потім повернувся на початок записів, які зробив за цей день, і поставив дату.
***
З початку навчального тижня Міфа не з‘являвся в інституті. І сьогодні, в п‘ятницю, занурився під одіяло і нікуди не пішов. Просто лежав, ні про що не думаючи.
Десь о півдні звівся з ліжка, натягнув одяг і вийшов на вулицю. Ковток свіжого повітря — невелике запаморочення. Ну, звісно, з понеділка майже нічого не їв, а вчора так і зовсім голодував. Наче примара, вздовж дев‘ятиповерхівок, він попрямував до мосту.
Дійшовши до середини будівлі над річкою, зупинився, поклав руки на огороду і подивився в темну течію.
„І людина опинилася на роздоріжжі, — сказав про себе Міфа. — Йти „по спіралі”, знаючи все, вона не могла”.
„Зупинитися?”, — прошепотів він і ще пильніше вдивився в течію. Потім поклав голову на руки і довго так стояв, аж поки хтось не торкнувся його і не запитав, чи все гаразд. Коли Міфа підняв голову і подивився на жінку, то та несподівано почала заспокоювати його.
—	Все добре! — вже Міфа заспокоював жінку.
„Звичайно, людина в праві припинити своє життя, — міркував Міфа, спускаючись з мосту. — Та таке рішення я не вважаю вірним.
Якщо можна було б сказати „не хочу жити” і в ту ж мить розчинитися у Вічність... Але, на великий жаль, досягнення істини не несе за собою такого розчинення”.
Міфа присів на лавку біля першої дев‘ятиповерхівки.
„І що ж робити?” — кружляло у нього в голові, наче осіннє листя, підхоплене вітром.
Міфа встав і пішов поміж дерев.
„Треба нести істину людям! — Міфа прискорив крок і от-от здавалося здійметься над шарудливою ковдрою. — Так, відкрити людям через себе те, що побачив я. І нехай вони вважають це несуттєвим, або навіть смішним. Ці знання не повинні належати тільки мені — нехай ними володіє кожний, хто захоче.
Прокласти шлях до „нуля”, до Вічності, до спокою. Бо ж припинення руху неминуче. А припинитися рух може тільки тоді, коли всі дізнаються і самі захочуть цього. Навіщо жити в русі, в цій суї, повсякчасно шукаючи відповіді, коли є Вічність?”
***
У довгій залізній посудині забурлила вода. Рома вимкнув кип’ятильник та накрив посудину тарілкою, щоб вода не зачахла. Нарізав батон, приніс із холодильника масло, ковбасу, сир і зробив бутерброди.
Рома подивився на годинник: минуло півгодини, як він повернувся з інституту. Його товариш-одногрупник Міфа, з яким вони ділили кімнату в гуртожитку, затримався у вузі. Тиждень потому, на минулій парі „Вступу до спеціальності” Міфа віддав зошит зі своїми філософськими роздумами професору Луніну, і сьогодні викладач мав повернути зошита хлопцеві з відповідними міркуваннями щодо написаного.
Нарешті двері в тридцять сьому кімнату відчинилися і на порозі з‘явився Міфа.
—	 Ну, що, Ейнштейн, коли світ побачить нову теорію шановного Мефодія Григоровича? — жартівливо запитав Рома, готуючи напій.
—	 Ніколи, — сухо одповів Міфа.
Він зняв мокрий верхній одяг і взуття, підійшов до столу, взяв бутерброд, сів на стілець та підтягнув чашку чаю до себе. Потім преспокійно подивився на друга та розплився в посмішці.
—	Чому радієш? Що сказав Лунін?
—	 Лунін? — правду: все це цікаво, але написано по-дитячому, казковому. Що навчання у вузі і необхідне саме для того, щоб такі над серйозні речі доводити, і подавати в науковому стилі, а не фантастичному. Що мені конче потрібно вчитися. І під кінець висловив сподівання, що через кілька років прочитає мою нову або оновлену роботу. — Міфа іронічно посміхнувся, — ніяких робіт ніхто більше не побачить: ні старих, ні нових...
Рому перемкнуло:
—	А де зошит?
—	Канув в урне.
—	Та ти що, дурень, це ж цінні записи. Куди ти їх подів?
Супроводжуючи жартівливими жестами, Міфа відповів:
—	Завернув у кульок з-під пиріжків, і довірив смітникові в парку.
Не пройшло й п‘яти хвилин, як Рома, обліплений лютневим снігом, рискав, наче бомж, по паркових смітниках. „От дурень, дурень, і такий спокійний. Ще й жартує!” — повторював про себе Рома. Він згадував, що скільки знає Міфу, а це півтори роки, хлопець був одержимий своєю ідеєю відшукати істину та створити щось унікальне, гармонічне для всього. Ночі за писаниною, періодичні відчуження від людей... Та коли той дістався у своїх міркуваннях логічного кінця, знайшов свою істину... то невже вирішив, що це нікому не потрібно?
У п‘ятому чи шостому урні Рома таки знайшов, що шукав. Дістав зошита з пакунку, викинувши останній, і замислився, що робити далі: в гуртожиток записи не понесе, щоб не дратувати друга; то де тоді їх залишити? Рома автоматично загортав зошит і зупинився на складеному аркуші, датованому сьогоднішнім днем.
Коли хлопець дочитав до кінця те, що було написано на папірці, то вже точно знав, кому віддасть зошита на зберігання, або на зовсім.

ID:  13099
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 03.04.2006 11:56:22
© дата внесення змiн: 03.04.2006 11:56:22
автор: Petri

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (553)
В тому числі авторами сайту (5) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: