Між рядками приватних сновидінь
Чорнокосої грози ніжна співанка.
Й кинула в очі загадкову тінь,
Доволі знайома, лоскітка- русалка.
Вона заховалась в моїй голові,
Поміж хвиль на димному камінні,
Й зірниці бузкові її
Врізали крильця думці. Безнадійні!
Чорнявка позвала морем розлитися,
Чарувала й обіцянки тьмяні
Напустила, щоб відчаєм зігрітися,
Та вони- хатки солом’яні.
Обгоріли, пустоцвітні, в долонях.
Серед холодних берегів, босі,
Захворіли й враз у скронях
Заволали в неживім стоголоссі.
Вабила безпечності перспектива,
Вічного життя безсумні дні,
Та моєї дійсності прерогатива -
Жителів серця обійми рідні.
Враз спіймала за волосся оманка-русалка,
Ця Лоскітка дурного хотіла вчити,
Та лиш пустоголова й красива лялька!
І бездонням їй мене не зтопити!
