Сум розчарованих, проте закоханих очей.
Подих вітру – це танець гілля.
Тут темрява в якій оманливі образи людей,
Місячне сяйво й думок неозорі поля.
Закриті душі так, ніби, спокійніше,
Та заплетені в рутину однакових днів.
Загубленість в них, болюча жага свище,
І з очей солоність морів.
Тут розуміюча тиша – це уяви симфонія,
Невпевнених буднів сіянь.
Полум'я в ній і, видно, агонія
Й весніє ірреальність цих мріянь!
Подекуди в глухий кут ними загнані
Й видко вперті знаки вагань -
Це життя шаленого ребуси нерозгадані
І колосальне бажання до цих знань.