Помало просуваючись в житті я ненароком зачепив тебе,
Таку красиву і тоді для мене не цікаву.
Тоді я існував собі помало й думав я тоді лише про себе,
Та все ж я запросив тебе на каву.
Про що тоді я думав і чого чекав я від цього знайомства,
Ти вже тоді моєю стати не могла.
Така жадана ти далека і кохана але не моя.
Та все ж зумів у себе закохати, хоча і не старався
Й спочатку не хотів тебе від нього забирати
Та ти й сама би не пішла бо було пізно.
Звучав у голові цей голос грізно.
І вимагав полишити тебе.
Та я не здався й трошки пожалів себе
Поділившись й забравши твою душу
Тіло я віддав йому і через це страждати мушу.
Тепер сиджу тихенько у кутку свідомості й сміюся.
О боже що ж я наробив, уже себе боюсь я і відходжу.
Залишаю у кутку лиш тінь того що колись було Я.
Тепер покинутий усіми і собою я маю лиш твоє кохання.
А душі вогнем горить бажання - жити.
