ВЕрвиця із хибних кроків й слів
Суті вже направду не міняє,
Муху ловиш в спеку з грубим лаєм,
Знов пустившись власних берегів.
Глянеш на провислий неба стрій,
Мов камінням зорями убраний,
Сіль сльози промочуючи з рани
І потроху знов у новий бій.
Раб своїх невизнаних свобод,
Як каміння з неба в непокору,
Аж до всіх останніх перетворень
Прірви, що замінює пінкод…
