Все більше «треба» замість «хочу»,
все більше вчуся, більше вмію,
все більш мені говориш мовчки
про те, що є у світі сіллю.
Все більше знаю про секрети,
які стояли в горлі комом,
все більше віримо в прикмети,
крапок не ставимо, лиш коми.
То топить нас, то напуває
налите світло у кімнату.
Ми схожі й різні, так буває.
Чи змінимося нам не знати?
Бажання в голові синхронні,
хоч не кружляють стрілки в танці –
завмерли знаки електронні.
Годинник. Двічі вісімнадцять
