Ніч чорнява приходила в гості,
Розкидала по небу зірки.
З кожним днем ми ставали дорослі,
По коліна нам були річки.
Буйний вітер підтримував крила,
Злети в небо щасливі були.
А внизу залишалася мила
І поля, що коханням цвіли.
Під веселку пірнав, мов у море,
Безкінечним здавалось життя.
Та майбутнє буває суворе,
Не буває назад вороття.
Чом ви крила знесилені стали?
Лиш очами злітаю увись…
Сива горлиця, ніжно ночами,
Шепотіла мені-Не журись.
Ніч чорнява приходила в гості,
Але я вже її не чекав.
Виглядала мене на помості,
А я в снах під веселку пірнав.
20.01.25. Олександр Степан.
