На чорну нитку зранених ночей
нанизує війна не колискові…
Спинився час?..
Чи рушив без людей?! –
Пощо йому сповідники любові?..
В сумних колисках втишуються сни,
загорнені в самотність…
без дитяти…
Нема у тому їхньої вини,
що впишуться в історію дві дати:
початок – місяць, день і навіть час
(із похибкою, може, в пів години),
а далі – перемога…
Тіні щасть
проллються на знекровлені клітини
тих доль, що ветеранами назвуть,
і вдовами, і сиротами…
Віра,
що знає молитов безмежну суть,
свічу запалить:
в ній – свята офіра
отих, чий Хрест найтяжчий між Хрестів,
бо витесаний з болю Батьківщини,
хто смертю подолати смерть зумів,
вдягнувши крила янголів країни,
аби на тишу зоряних ночей
нанизувала мама колискові,
щоб пам'ять, найцінніший наш трофей,
служила всім сповідникам любові.
Ілюстрація до вірша - робота ШІ
