Ця важкість навіть у краплинах
Дощів у жовтні день у день,
Де фарба з неба, блідо-синя,
Чорнить на стовбурах дерев.
Мов у відстріляних вже кулях,
Здається стільки є свинцю
В перлинах на зелених грудях
Кущів осінніх у саду.
Які під важкістю негоди
По-рабськи спини свої гнуть,
Щоб дощ їх бив щосили доти,
Допоки на землі не вмруть…
Ця важкість у душі й на серці…
Я бачив уві сні той дощ,
А замість квітів мокрі берці,
В болоті виритий окоп.
Я бачу навкруги цю важкість
І лиш надія береже
Роками тіло й дух, а значить,
Всевишній любить ще мене.
Краплини схожі, дощ такий же
На полі бою і в садку…
Скажи мене Всесильний Боже
Для чого дав Ти нам війну?
Хай квіти б гинули у жовтні,
Ти їх відродиш навесні…
Але під градами на сході
Стоять обвуглені лиш пні.
Ростуть руїни там, не квіти,
І ллє свинцевий всюди дощ…
Хотів би я в садку радіти
Та смуток в душу лізе щось.
