Горить свіча, не догорає...
Терпким ізгустком, наче уві сні,
Сріберний човен, наче в море поринає,
Немовби в продиху таємно-літа чи весни...
Сказанно та блаженно вона молить:
«О Боже мій, прийми мої гріхи!..»
В стражденний час світилом мироточить,
Як квітка зсохша зацвітає в провесні.
В життєвій долі з біллю та печаллю
Відмучить радість, морок та скорбота.
Великомучно відкрива душа понадзвичайно
Потік смирення в вічності свою турботу.
Горить свіча, не догорає...
Терпким ізгустком в вічності пітьми,
Неначе в потойбіччя долю закликає
Відчути долю радості, смирення у тиші.
13.06.2019