Все має пору, час свій для усього…
Ось і прийшла в свій час із холодом зима.
Завмерло все в чеканні перетворень:
У прагненні прикрити голу плоть земля,
Свої гілки вознесли у молитві
Дерева до низького неба, що стає
Холодним, в сіру вкутує хустину
Півтемряви, що вже раніше настає.
Ніч тягнеться так нескінченно довго,
До ранку іноді заснути не дає
Безрадісний тужливий вітру стогін,
Скоряють душу думи про життя моє.
Зими приходу все чекає чуйно,
Щоб зберегти мале зерно Життя в собі,
Захопленим зненацька щоб не бути
Й в новому циклі сходи відновить нові.
І ось запурхали легкі сніжинки,
Прикрили білим покривалом голизну.
Відразу настрій свята в серці виник,
Обтяжливу горьовану розсіяв млу.
А сніг все весело кружляв і падав,
На вітах пишними гірляндами повис,
Кущі перетворив на білі шати,
На голови споруд понасував шапки.
Лиш грона горобини і калини
Сіяли розсипом на білосніжнім тлі.
Зима прийшла і диханням простиглим
Привіяла морози й сніжну заметіль.
Зима сувора, та не безпощадна,
Сивини дивно їй пасують до лиця
Й говорять серцю чуйному багато
Про досвід, труднощі та навички Життя.
Весь досвід той, що за Життя зібрала,
Покрила льодом змісту всю Життя ріку,
Та що Життя завмерло, – це не значить,
Що зупинило свій воно нестримний рух.
Життя біжить вперед, як і раніше,
У глибині свідомості і відчуттів,
Але воно приховане в подіях,
Що все стрясають і оточують в житті.
Зима й сентиментальною буває,
Тоді озветься у душі легкий капіж,
Надії оживуть, хоч передчасно,
Від несподіваних її холодних сліз.
Примушує Зиму набута мудрість
Себе узяти швидко в руки та іти
Єдино правильним шляхом – без муки
Природою довірене їй зберегти.
Законові Життя усе підвладно:
В призначену годину знову скресне лід,
Ріка Життя знов переборе владу
І в юному завзятті подолає гніт,
Та зерна мудрості і досвіду здобуті
Посіє у глибини дальшого Життя.
Проклюнуться зернинки ті, зійдуть і
Почнеться цикл новий Єдиного Життя.
27.12.2023