Голова ОТГ
Я вам не якесь там «ге»,
Голова я ОТГ,
Я державу представляю,
В нашім славнім ріднім краю.
Всіх залишив я позаду,
Тож отримав цю посаду.
Люблю золото, брильянти,
І не люблю ухилянта!
Ухилянт – це зло, мразота,
Гірше ніж москаль, достоту!
Треба їх усіх зібрати,
І відправити в солдати,
Щоб очистив їх вогонь,
А мене не можна – бронь!
Щоб не клята та броня,
Я побіг би навманя,
Прямо звідси, геть на «нуль»,
Під цунамі вражих куль,
Боронити нашу неньку,
А ще грошиків у жменьку,
Заробив би на війні,
Бо ж не платять тут мені…
Ну, якихось тисяч сто,
А відповідати буде хто?
Може, підлий ухилянт,
Чи, той піп-колаборант?
Все ж лежить на «голові»,
От платили б сотні дві,
Чи, то три… Нє, ну а шо?
Всіх поставив б під ружжо,
І придатних, і не дуже,
І калік, мені байдуже,
Треба віддавати борг,
Не доречний жодний торг!
Із голотою, найперше,
Най, голота в військо чеше!
Ну, а в кого гроші є,
Тих чекаю у фойє…
Ви не думайте, що статки,
Мені треба для достатку,
То – для іміджу держави,
І для верховенства права!
Дорогущі вишиванки,
Ті машини і коханки,
І маєтки, і квартири,
Тож бо натяк, що я сила!
А, мої зв’язки і друзі,
Круглолиці, товстопузі,
Ухилянтів – страшний сон,
Бо я – правда і закон!
Все ж, буквально на мені,
Хлопці гинуть на війні,
Треба їх тута зустріти,
Вшанувать, похоронити,
Встановити на могилу,
Пам’ятник, такий, до діла!
То я ставлю їх по блату,
Разом з моїм меншим братом,
Він підряди й тендера,
Виграє всі на «ура»,
То, звичайно, випадково,
Усе чесно, нема мови!
В нього вроджений талант,
А хто проти – ухилянт!
Ох, ненавиджу я їх,
Всіх би перетовк, як бліх!
Щоби *** не наплодили…
А, от хлопці, ті не вспіли,
Не зробили діточок,
Ні синочків, ні дочок,
Плачу, плачу кожен день,
Як поранений тюлень!
Доведеться мені з братом,
Генофонда відновляти,
А це діло, хоч не хитре,
Потребує пузо сите,
Тож я їм у ресторані,
Потім парюся у бані,
Далі спа салон, масаж,
Педикюр, лімфодренаж.
Потім, знову та ікра,
Із лосося, й з осетра,
Я оцими от руками,
Її в рота пхаю прямо,
Хоч не лізе – про запас,
Не для себе, а для вас!
І сльозами запиваю,
За тих хлопців, що не має.
Не повернеш їх, отож!
Плачу, як вагітний морж!
Горе, люди, справжнє горе…
А от ухилянтів – море!
Сидять тихо по хатам,
Та скажу я чесно вам,
Я ще жодного не стрів,
Посеред своїх кумів,
То, самі поважні люди,
Бізнесмени, не приблуди,
Їхні фірми, ресторани,
Тож усе для ветеранів,
І працюють спа салони,
Виключно на оборону,
Справно сплачують податки,
Збір військовий, усе гладко,
Мають бронь усі, як я,
Ми ж родина і сім’я!
А мерзенні ухилянти,
Гірше, навіть окупантів!
Зачаїлись десь по норам,
По льохам і по коморам,
Не гуляють, не їдять,
В ресторанах не сидять,
Не наповнюють бюджет,
Взяти їх би за хребет,
Відірвати від жінок,
І, туди, на «передок»!
Кожного, як пацюка,
За хвоста, і в ТЦК,
Там навчать, як треба жити…
(А хто може заплатити,
Запишіть но, номер мій,
В мене кум там головний)…
за мотивами розповіді Ореста Ласкавого
ID:
1021210
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Гумористичний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Сатиричні вірші дата надходження: 31.08.2024 09:19:10
© дата внесення змiн: 31.08.2024 09:19:10
автор: Костянтин Вишневський
Вкажіть причину вашої скарги
|