*****
Ну, як я міг вмістити
У голову думок,
Яких і не злічити.
Їх, наче тих зірок,
Які вночі палають
На небі голубім,
Що вранці погасають
Усі завжди на нім.
Хай їх ти не побачиш
І не торкнешся теж,
Та що без них ти значиш?
Нічого, бо усе ж,
Що робиш ти, людино,
Завдячуєш своїм
Думкам, бо так повинно
На світі бути. Їм
Нема повік спочину,
Хіба що тільки в сні
Й не слід шукать причину.
Вона тобі, мені –
Усім здавна відома.
Адже людина – це
Істота все ж свідома,
Не як те деревце,
Що десь собі зростає.
Свідомість же вона,
А також душу має,
Яка у ній одна.
Звичайно, й почування
В людині кожній є.
Її перебування
На світі цім стає
Більш ясним, зрозумілим,
Що має певний зміст
Із ними, чимось цілим,
Єдиним є, що й ріст
Підвищує духовний
Тоді, як пізнає
Увесь цей світ чудовний
І все, що в ньому є,
Для того, щоби жити
Так, як вона того
Бажає, і робити
Впродовж життя всього,
Бо житиме, як мріє,
Людина лиш тоді,
Якщо працює, діє
Усупереч біді,
Яка підстерігає
Її, мов дичину,
Й на неї нападає
У певну мить зручну,
І патрає все тіло
І душу, почуття,
Що містяться в ній, сміло,
Без краплі співчуття,
Якого в ній немає
Й ніколи не було.
Біда лише тримає
В собі на світ весь зло,
Що нею ж і керує
Іще споконвіків,
Відколи світ існує.
Хоч жодних почуттів,
А також дум не має,
Та темні їх лишень
В людині викликає
Вночі чи то удень,
Коли вона стається,
Непрохана й страшна.
Тоді, немов сміється
Глузливо з нас вона.
Одначе кожен знає,
Її здолає той,
Хто сил всіх докладає.
Здола, немов герой,
Він будь-яке нещастя,
Позбувшися страху,
І дійде він до щастя
На власному шляху
Життєвому, упустить
В думки та почуття
Його і не відпустить
Впродовж всього життя,
Яке на світі цьому
Йому у певну мить
Нада́не, щоб на ньому
Лиш в щасті жить щомить,
А також працювати
Як слід, бо те усе,
Що прагне він так мати,
Лиш праця принесе
Йому, немов на таці.
Хай навіть і важка
Вона, та лиш у праці
Недоленька гірка
Мине й не потурбує
На світі цім повік,
У даль почимчикує
Незвідану навік,
Де ні душі немає,
Де темрява лишень,
Неначе вовк, блукає
І уночі, і вдень.
Лиш там біди місцина,
А не на світі цім,
Щоб в щасті лиш людина
Завжди жила на нім.
Євген Ковальчук, 20. 01. 2021
ID:
1017711
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.07.2024 18:45:31
© дата внесення змiн: 16.07.2024 19:01:43
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
