* * *
Все ще не вірити – тебе нема…
Молитися…
Вдивлятися в чужі обличчя.
Марно, шок!..
Зануритися в себе…
Знов на небо злитися.
Безтямно пам’ять розминати в порошок.
Ніч…
Недовірливо до кроків прислухатися…
Чекати нетерпляче ранку першу тінь…
На день вдягати маску…
І… не посміхатися…
Просити в Господа хоч менше потрясінь.
У всьому зріти застаріле передбачення.
Кому не знати… дорікати в котрий раз.
Немає!.. Вірити?!..
І вірити в побачення…
Надію тішити… в зворотних кілька фраз…