Чоловікові зхотілось зробити таємне,
Для дружини, для Любави, ну дуже приємне.
У думках свічки палають, романтик, вечеря…
Два бокали із вином, курка запечена…
Ну а далі, як Бог дасть кохання до ранку…
Потім каву можна в постіль, якраз на світанку.
Поцілунок у подяку, що такий мужчина,
Розігрався апетит, вже взбита перина.
Дістав курку посолив, спеції приправив,
В казаночок положив і газу добавив.
Півгодини й аромат вже носа лоскоче,
А той ніс не тільки м’яса, вже горілки хоче!
Та й до вечора чекати не дуже і зручно,
А сто грам в обід прийняти-це благополучно.
Полилась горілка в горло, вуса замочила,
Треба руку ще направить, що м’ясо солила.
Там де друга, там і третя, сієста скінчилась,
Голова сама собою спати примостилась.
Горить м’ясо в казані, повна хата диму,
Ну а запах, наче хтось підпалив перину.
Добре сон був неглибокий, хазяїн збудився,
Схопив м’ясо і пожежу гасить заходився.
Подивився у казан, згоріло на цурку,
Та й навряд хто буде їсти цю горілу курку.
Мабуть свічки і вино не зроблять сюрпризу
І потрохи уявив жінкину мармизу.
А про ніч можна забути, яке там кохання?
Хоч би пику не набила з вечора до рання.
Кожен день для нас урок, одвічне навчання.
Яке м’ясо? Як чекаєш уночі кохання.
Від оказії такої буде порятунок,
Кохайтеся чорноброві на голодний шлунок!
29.06.24р. Олександр Степан.
