Земля кав'ярень і музеїв,
шляхетних пані і бабусь,
колиска юності моєї,
на тебе я не намолюсь!
Збирав я дощ у розчепірку,
на рантку бігав сам не свій,
шукав на небі першу зірку,
а ти всміхався, Львове мій...
Пливли хмаринок сірі шмати,
руді птахи злітали з веж...
Я все це буду пам'ятати,
ти тільки душу не бентеж!..
Плив час незлічений і щедрий,
коли я був рабом забав
і хрест Латинської катедри
на вічну згадку знімкував.
Я залишав тебе назовсім,
щоб стати сивим і чужим,
коли у Стрийськім парку осінь
шамтіла золотом стежин.
Втрачав я козирі бубнові
і різним кланявся містам...
Мене давно не є у Львові.
І тільки серце все ще там.
---
