Sonnet 30 by William Shakespeare
When to the sessions of sweet silent thought
I summon up remembrance of things past,
I sigh the lack of many a thing I sought,
And with old woes new wail my dear time's waste:
Then can I drown an eye, unused to flow,
For precious friends hid in death's dateless night,
And weep afresh love's long since cancell'd woe,
And moan the expense of many a vanish'd sight:
Then can I grieve at grievances foregone,
And heavily from woe to woe tell o'er
The sad account of fore-bemoaned moan,
Which I new pay as if not paid before.
But if the while I think on thee, dear friend,
All losses are restored and sorrows end.
--------------------------------------------
Шекспір. Сонет 30 (за мотивами)
Коли покличу я до суду дум —
таємних, чорних — тихі голоси
з минулого, відчую біль та сум,
згадаю знову про важкі часи…
З очей, що сліз не знали, сльози ллю,
згадавши тих, хто зараз вже в труні.
За спокій їхній Господа молю,
любов до них навіки у мені…
Веду рахунок чорний втрат важких,
за кожною сумую знов та знов.
Хоч я вже заплатив колись за них,
плачу і нині горем за любов…
…Та все ж, коли тебе згадаю я,
кудись зникає ця журба моя…
(вересень 2018 р.)
