Малахітові тунелі освічені індіговим заходом
Проводжають індіанське літо, загортаючи в аквамариновий сум.
Лавандові мрії скував сапфіровий холод ґратами,
І лаймо-мохітовий день розлився блюзом канаркових дум.
Співає ніч про ніжність перламутровим пір'ям,
Гойдає шафрановий простір, серед безкраїх теракотових ланів.
Від кількості зречень неба кобальтова шкіра
Благає про нудовий батист релаксових снів.
Та стіни свої змінити на колір волошок не вийде -
не сходить узір, не вистачить білого фону
сторінці з чорновика.
У фуксію знов одягнулась заплутана в чари невинність
І пудровий настрій взяла, брилем підсиливши шарм.
На вулиці все ще красується й вабить марсалова мальва,
Чарує свіжим ендорфіном душу та переферійний зір,
Пускає ароматом корені у світ прозорого, шліфованого кварцу,
Нагадує про шовк недавніх м'ятно-смарагдових подій.
Серед абстракцій цих абсентово-медових,
В калейдоскопі діамантових, рельєфних днів
Із неба цианового послання бурштинове хтось надсилає,
Та з ним гумігутовий цілунок із домішком надій.
Чудовий вірш! 
