чуєш протяг з вікна овертона
дошкуляє щем блиску зірок
поцілунок медузи горгони
над проваллям буденності крок
<
маєш в кожному оці по іскрі
граєш в гру, що без правил єси
повні чаші / порожні регістри
ніщивні нічиї голоси
<
дзвін коси_ це відлуння лякає
і зливається з дзвоном монет
топчеш стежку від прірви до краю
косиш погляд на свій силует
<
тінь долонею з цегли й бетону
доторкнулася серця_ тікай
тут лиш протяг з вікна овертона
і пекельно намолений рай_
