ВОНА їй усміхнулась. Та — до НЕЇ.
— Привіт. Пройдемось?
— Ну, привіт. Пішли.
Світило сонце. В глибині траншеї
За НЕЮ йшла, не знаючи куди.
Спокійний крок. Думки живі й холодні.
— А ти смілива!
— Це мій плюс чи ґанч?
Довкола кулі. Ласі та голодні
І вже свинець готує пізній ланч.
— Тебе Я знаю.
— Бачились. Не вперше.
— Ти — та мала плаксива й ледь жива?
— Впізнала? Й добре. До життя завмерши,
Збиралась з крапель, а ТИ знов прийшла...
Гаряча кров умила лик дівочий.
Довкола гул. Довкола свист і дим.
«Мала!!! ... Та ну тя!!! Відкривай вже очі!!!» —
Кричить в окопі юний побратим.
.............................................................................................
— Та Я ото... мабуть мені здалося.
Не бачу сенсу. Все. Бувай. Іду.
Сплела кістлява постать сиву ко́су,
На рамено закинувши косу́.
Марія Дребіт
12.04.2024 Португалія
малюнок авторки в ШІ