Тепло... І не тому, що квітень.
І не тому, що лелеки повернулись в лютому.
Вікна, освітлені життям - освячують вечір,
пізній, заворожений втомою і красою.
Дерева обіймають це світло,
тримають кронами-молитвами обережно,
щоб не згасло...
Подаємо один одному руки.
Рейс прямує до країни Сонця, що сходить,
рейс, незмінний, мов тяжіння довкола орбіт.
Дякую за це тихе світіння,
за дерева живі, не спалені,
дякую за серце, крізь яке відкривається
сила віри і диводійства.
09.04.2024р.
автор фото: Марко Федоренко