|
Отак живеш...
Налітають горобці на твої крихти турботи, любові, підтримки.
Ти є для когось вухами, диханням, заспокійливим.
Вони все беруть і не дякують.
А потім пурхнуть від тебе, не оцінивши. Скажуть - а хто тебе просив.
Отут виникає питання - чи ти свої крихти для того розсипала/в, щоб це оцінили?
Чи так сталося, бо так вірно, бо інакше не можеш, бо це нормально бути добрим, турботливим і віддавати.
Йдеш вулицею, назустіч тобі пихато ступає той, хто назбирав досхочу твоїх крихт.
Не вітається.
Аж якось одного дня тобі приходить звісточка, що, виявляється, ти одна з трьох жінок.
І ти біжиш читати про них правдиву прозу, об яку можна поранитись, щоб заживати потім, усвідомлюючи цінністьбезцінність своїх шрамів.
Вона назвала тебе жінкою і це дійсно було про ЖІНКУ, не про "женщіну", не про "з вами так пріятно, коли ви мені так треба", не про "ви, мабуть, вона, але в мені надто мало він, щоб відчувати, як вам, бо я вас не бачу".
А про НЕЇ, коли вона відчуває що може бути собою. Про ту, яка живе в кожній з нас, але мало з ким не боїться. Про ту, яка майже нікому не потрібна у такій формі і вимірі себе. Яку тяжко зрозуміти якщо не хочеш прийняти, що всі ми різні. Про ту, що крихка і тонка як шовк, саме тому її хотять перетворити на мішковину.
Про ту, яка стане твоїм найбільшим щастям, якщо ти просто її побачиш і ніколи не скажеш - "та яка ти в біса пташка?!"
P.S. сподіваюсь, що ти прийдеш і прочитаєш це, щоб посміхатись і знати, що я тебе дуже люблю і що ота ниточка завжди буде між нами.
Що я можу навчати ще сотні дітей, щоб стати для них ніким, знаючи, що колись буде хтось, хто відчує як я відчуваю цей світ і візьме щось собі. А потім дивитимусь на це окате диво і зможу вже сама черпати її скарби і надбання і користуватися ними та ще й гордитимусь сильно від цього. Ну і плакатиму, звісно, бо це і є щастя.
ID:
1008579
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.03.2024 10:17:02
© дата внесення змiн: 16.03.2024 14:22:34
автор: Kлер Клер
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ага, все вірно. Розсипають, бо мають що розсипати. Не для подяки. 
