Коли доля писала тобі сторінки,
додаючи барвистих туди ілюстрацій,
то гортались вони і без руху руки,
без якоїсь зайвої праці.
Там родини, веселе дитинство твоє,
школа, дівчина, радість побачень...
З малюка там доросла людина стає
Ось сторінка, де мама плаче...
А сторінки з весіллям немає.
Мама так обіймала востаннє,
захлиналась від горя і сліз.
А тепе під тобою тане
сніг і шумить верболіз.
І круки розгортають крила,
позирають нервово униз,
бо то смерть тобі в груди влетіла.
Це про неї шумить верболіз.
Кров тече, сторінки зліпила,
що були після маминих сліз.
Де були б і весільні світлини,
і багато щасливих днів, і велика, дружна родина.
Все оте, чого так хотів.
Був у тебе в дитинстві котик.
Білий котик, чорненький хвіст.
Ти востаннє відчув його дотик...
Ти не бачив, що то верболіз.
Й не побачиш...
З очей-озер лиш останні сльози доплачеш.
Бо не жив.
Народився й вмер.
Сторінки на вітрах підсохнуть -
Кров їх склеїла всі в одну.
Про великий життєвий подвиг
і жорстоку, страшну війну.
12.01.24.