Приїхала на дачу відпочити,
і трапився курйозний інцидент.
Я з гумором, а не когось провчити –
монтерам мій поважний комплімент.
Мені немило, хоч весна розквітла,
я вислизнула із міських тенет.
Дивлюсь на лампочку, чекаю світла,
пройшло пів дня, як згаснув Інтернет.
Я потребую зовсім небагато,
(не капризую більше, як колись).
У каву ложку коньяку й крилато
летіти мрію з римами увись.
Нудьга. Не розігріти навіть чайник.
Ні кави й ноутбука – лиш коньяк.
Зирк у вікно. О, певно, йде начальник,
без нього нам не справитись ніяк.
А чоловік пройшов повз хату мимо…
Хто ж включить мені кнопку чарівну?
Вже й нічка в дім вповзає невмолимо,
без Інтернету точно не засну.
У темряві незручно, та й скучаю,
уже не кип’яток, а злість кипить.
Погодилася б і на чашку чаю…
Не буде, бо електрик п’яний спить.
Гортала мрії нинішні й дівочі,
виплутувалась з пасток і тенет.
Включили світло, десь посеред ночі,
й з’явився мій коханий…Інтернет.
11.06.2016