Стежки дитинства… минуле юнацтво,
Що гріє серце, як кожне багатство,
Яке теплом, сповиває і спогад,
Рідна хатина, ну майже вже поряд.
Раптом гаряча криводушна сльоза,
Тремтить на віях, надто ж щемні слова,
У грудях тиснуть, навіщо нам війна?
Тоді б поривом мала щастя й весна.
Й вселила в душу, знову світлу мрію,
Пройтись по стежці, плекаю надію.
Якби ж була, птахом, вміла літати,
У ясну нічку, злітала б до хати.
Я за минулим, укотре в зажурі,
Земля, як ціль,всюди хмари похмурі
Марево, вибух, кров, гинуть герої,
Немає стежки, серцю дорогої.
Хата - руїна під сльозливим дощем,
Ой, як же боляче, під серденьком щем,
Я не пробачу, ніколи катюзі!
Розплати час, настане по заслузі.
Він відповість за розбиті стежини,
За всі знущання, за жах й смерть родини!
За те, що дітям, на жаль, зламав життя,
За злодіяння, зупинені серця.
За біль, тривоги,часті в страху очі,
За неньку й батька, недоспані ночі,
Й дитячі крики. Почуй наш Всевишній!
Ти ж розумієш, хто на землі (лишній).
Тож покарай, Іуду, я тебе благаю,
Щоб хоч думками злітала до краю,
Де смак дитинства в маминій пелюшці,
Де зайчик сонячний й юнь на долонці,
Придавав сили і віри в майбуття.
13.08.2023р.
ID:
991298
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.08.2023 11:11:31
© дата внесення змiн: 27.04.2024 07:37:36
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
