Згасла давно Віфлеємська зірка Твоя, Маріє, –
тільки багряний Марс у хмарах зловісно тліє.
Дальні вибухи чутно, стогне у сні земля…
Діво Маріє! Де Твоє Немовля?
Може, в Твоєму місті поблизу теплого моря –
місті-руїні, де камені чорні від горя?
Отам під уламками (був не один приліт) –
там, де іще читається слово «ДІТ…»
З неба зійди, Маріє, поглянь з високої кручі, –
мабуть, загрався Він на тихих двориках Бучі,
де котиться містом червоний від крові м’яч?..
Ну ж бо послухай – чий то лунає плач?
Шукай Його у підвалах, де забідовані діти
синіми лезами губ шепчуть «мамо» і «пити»;
шукай під завалами, де ще димиться груз, –
той скривавлений хлопчик – не Твій Ісус?
Шукай серед міст, де казилися орди ворожі, –
кажуть, в Ізюмі Його бачили перехожі?
Ні, в Ірпені, де дорогу присипало скло, –
в тій автівці, що кулями посікло!..
Сльози вгамуй, Маріє, та поспіши до перону,
поки не пізно Дитинку рятуй від полону:
хоч жоден про це не попереджав звіздар,
знов немовлят вигублює Ірод-цар!
Наш вік збожеволів, його затопило війною,
хвилі ростуть до небес крижаною стіною,
вже не спасе ні ковчег, ні повітряний флот,
Голуб завмер над хаосом темних вод.
О Матінко Божа, Пречиста Діво Маріє,
поглянь, подивися, що там на воді біліє,–
там, де стрімкого виру чути звіриний рев,
де течія ламає хребти дерев?!
Бризки цілують зіниці, личко – сяюча цятка;
у мертвих обіймах – мокре сліпе цуценятко;
кров охолола, і тіло – немов снігове, –
хто за водою лілією пливе,
ніжним сріблястим човником, рибкою неживою,
а зблідле сузір’я – мов вінчик над головою?..
… Тихий місяць над світом світиться, як дукач;
дощ накрапає… Плач, Благодатна, плач...
Інколи не вистачає слів,але вистачить духу долучатись до "очищення" нашого спільного Дому від нечисті.Слава Україні!Слава нації! 
