Я дивлюсь на небо й питаю- чи відчувають бам біль, любов, свободу.
Чи сумують за життям земним, людьми, які були цінніші за життя.
Як їм дати знати, що були важливі, що їх невистачає і життя починає сіріти з суму.
Від землі до неба так далеко, як дізнатись чи щасливі вони там?
Чи повітря там таке чисте і свіже як тут, за вікном, де я стою?
Дивлячись з вікна, я щоразу згадую їх, їх сміх, вогники в очах, риси обличча.
Може моє місце тоже не тут, а десь поруч з ними на небесах?
Може, вже не треба більше туги за минулим життям, а відштовхнутись і піти далі?
Час йде далі, світ рухається далі, спогади розмиваються, але кожен раз, коли я дивлюсь в гору, серце знову так занепокояно стискається.