Зустрівся мені днів два тому…
Власне, це був звичайний школярик, хлопець років 11, опецькуватий, не надто зграбний, та ще й збентежений і захеканий. Біг кудись із опасистим заплічником на спині – і бігає, либонь, не часто, бігун з нього кепський. Але біжить щосили – а хто знає мої крутосхилі околиці, розуміє, що тільки якась нагальна потреба або спортивна звитяга можуть змусити ними бігати. Спортивні міркування не дуже пасували хлопцеві, тож я витлумачив його біг як нагальну потребу та почав за ним слідкувати, а ну як він самотужки тій потребі ради не дасть. Він обігнав мене, та на розі двох вулиць зупинився і закрутив головою навсібіч – отже, я не помилився. І справді: коли я наблизився, він запитав, ледве вимовляючи слова від задухи:
– Скажіть, будь ласка… де тут найближча… аптека? – і в нього вийшло «жіть… бласка… найча… тека», але я розібрав.
Аптек навколо чимало, та асортимент і ціни дещо різні, тому я перепитав:
– А що трапилося?
– Моя подруга… впала… забила коліно… в неї кров тече! – і у його великих блакитних очах спалахнуло щось таке… і тривога, і турбота, і рішучість, і… – все було в тих очах, що й годиться відчувати, коли будь-хто в біді, а надто – дама.
– Хлоргексидин і стерильні серветки. А найближча аптека онде там…
– Я згадав! Отам! Біля варусу, я бачив! Дякую! – і він побіг далі щодуху – ну, на свою спритність щодуху, але ж побіг, попри те, що вже геть захекався, а його довге кучеряве волосся просякло потом.
Та аптека була не найближча й не найдешевша, хлопець міг би забути довгу назву, фармацевти могли б йому дати щось пекуче, а в нього могло б не вистачити грошей, та я стримав свій порив бігти слідом і брати під незграбну дорослу опіку школярика та його подругу. Стримав, додивився, як він забіг у аптеку та за кілька хвилин вийшов із пакетиком у руці й знову побіг, – і край.
Це одна з тих справ, за яку береться лиш той, кому вона до снаги, і пропонувати можна тільки поміч, про яку він сам просить, а все понад – від лукавого. Він узявся й впорався – і даватиме раду всьому, що трапиться, і його снага зростатиме з кожним новим вчинком. Бо ж саме так і воно ґартується – вчинок за вчинком, долаючи круті схили та власну неміч заради тих, хто в біді та небезпеці.
…зустрівся мені днів два тому лицар.
04.VI.2023
Зернина добра, і плоди мають бути добрі.
Знав одного хлопчика років 7. Якось був такий випадок: на залізничному вокзалі хуліган кинув у вікно поліційного відділку гранату. Та один з поліціянтів схопив її, перш ніж вона вибухнула, та викинув у вікно. Граната вибухнула на вулиці, на щастя, постраждалих не було. Але ж це вокзал, там постійно юрмляться люди, і той хлопчик, що грався під телевізором, який і повідомляв про той випадок, це збагнув і вигукнув: Хіба можна, там же скрізь люди, я би накрив гранату собою! - зараз він вже дорослий, і він - рятувальник-вогнеборець
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985010#com4657494
це вірш пані Валентини, а посилання зробила тому, що в суботу до мене прибігли дві дівчинки, одна з них наша прихожаночка, гуляли з хлопчиком, він дуже поранився, а в них тільки пляшка для води, рану потрібно промити, та й знає Софійка, що я допоможу, тож дала їм бактерецидні серветки і пластир,і воду, товариш був врятований...
Зазвичай я саме той ведмідь, що й надає послуги, коли не просять, які не просять, тому хто не просить ) - та наразі такий виснажений тими нічними розвагами із гуркотом і салютом, що... Ну, Ви знаєте. Тримаймося та... стримуймося )