Бачу тепле літнє небо в його очах.
Таке яскраве і бескрайнє.
В них відбивається вся його блакить.
Світив очима своїми в ночі, тільки для мене, вони як вогнецвіт, іскрились світлом в потимку.
Ти був сенсом мого життя.
Моїм коханням, кожним подихом.
На побачання заведено дарувати квіти,
І ти дарував, зібрані тобою волошки в полі.
Ромашки, які цвіли в степу.
Тюльпани, вирвані потайки в сусідки у городі.
Збирав букети із суниць, солодких, червоних, таких смачних і пахучих.
Ніколи не забуду цей смак.
Він як наш перший поцілунок, солодкий, тягучий, трохи приторний, но такий бажаний.
Ми бігли в той день під дощем зненацької зливи, змокли до нитки, трусились і грілися одне до одного.
Тоді здавалась немає нічого теплішого за твої руки, твої гарачі вуста і палаючі очі.
Бачу ці дні, немов вони були учора.
Картинки крутяться немов у сні, но це реально, це всьоголишень спогади, давно минувших днів.
А чи існували вони колись, чи були ці образи реальні?
Чи бачила я очей блакить?
Не видавала надії за реальність?
Це було, я точно знаю.
Часи минули а в памяті тримаю завжди.