Я люблю книги, люблю вірші,
Я люблю сенс життя і дощ,
Люблю сидіти в повній тиші,
Самотньо іноді і що ж.
Моє життя - моя картина,
Улюблені там кольори,
Нехай не біла кожна днина,
На ній шлях чорне сотворив.
Я люблю кожен крок на світі,
І день який щораз прийде,
Ми дорослі, та мов діти,
Всередині щось живе.
Щось казкове і спокійне,
Для любові і добра,
Колискова мов снодійне,
Легкість давня і стара.
Завжди треба так любити,
Те, що з нами навкруги ,
В собі інший світ відкрити,
Без ненависті, туги.
Любити й те, шо непомітне,
Що вічне й швидкоплинне теж,
Що без ціни таке примітне,
Любити землю цю без меж.
Бо все лиш раз, одним лиш шансом,
Й зітреться в попіл на кінець,
Нехай буденність вічна наша,
Хоч трішки вийде із сердець.
Й помітим те, що геть не видно,
Полюбимо просте життя,
Таке глибоке, чисте, плідне,
Лише одне без вороття.
ID:
960227
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 19.09.2022 12:41:47
© дата внесення змiн: 19.09.2022 12:41:47
автор: Вікторія Павлюк
Вкажіть причину вашої скарги
|