Приємна зустріч в гамірному Львові .
Гарні розмови за легким вином .
До цього ми були хоч трішечки готові,
Та врешті мав настати перелом.
Вже перед сном ти запитала :"хто ми?"
Пригадую , тоді злегка пожартував .
Чому - не знаю . Щоб була розмова .
Або ж напругу трішки розряджав.
Тоді ми були вже ні друзі , але і не пара.
І не збагнули толком як зайшли на той терен,
що понад ним невпевненості хмара
вже прагла назв для всього і чітких імен.
Манірно так собі словами забавлялись.
Хоча до цього, зрештую, все йшло:
в один момент ми собі просто спілкувались,
а вже за мить нас в незвідане понесло....
Так от. Та ніч. І ми з тобою двоє.
І те питання громом тишу розсікло.
усі думки, які ходили рівним строєм
Так просто зникли . Наче й не було .
Натомість почалось ніяковіння...
Триндун, але сказати щось красиво не зумів.
Спасибі, мила, за безмежне розуміння!!!
За те, що ти збагнула все й без слів .
Спасибі за сміливість серце показати
Й пустить мене в той загадковий край,
де є можливість перед сном казати:
Люблю. Цілую. Мила, засинай.
