Вирішили люди добрі -
шоу гарне влаштувать.
Ставили собі завдання -
всі таланти розшукать.
Місце й дату прийняли,
гроші й спонсорів знайшли.
Почали все готувати,
членів вибрали в журі.
Вже рекламу всюди дАли -
«Ми мисливці ти Атлант»
Почали кастинг проводить -
з полюванням на талант.
Люди вперто плуга перли,
впала щелепа в журі.
Хтось з ілюзіями грався,
хтось спалився у вогні.
Гра на нервах, інструментах,
драли горло співаки.
КухарІ маслом шкварчали,
всіх аби перемогти.
Балерин вітром носило,
акробати у тріко.
Усе це журі терпіло –
хоча іноді трясло.
Гумористи розмовляли,
щось верзли коту під хвіст.
Когось парадіювали,
хтось тварин на сцену ніс.
Хтось, як гума з тілом грався,
швидко в ролі уживався.
Хтось на сцені роздягався -
в одязі талант сховався.
Їздили ведмеді на велосипеді,
навіть алкаші -якось вже прийшли.
Кремезні чуваки, могутні, як бики -
сцену залізяками ледь не рознесли.
ЗавЕршили свій виступ конкурсанти,
смішні, безглузді, навіть без таланту.
Усі вони найкращі, себе перемогли –
журі їх не злякало, коли на сцену йшли.
Всі виступи розглянуло журі,
на сцені опинилися самі.
ІндИки - надуті та пихаті,
орли в журі- були дуже носаті.
Мораль історії цієї є така:
аби в журі когось судити,
правдиво й чесно оцінити -
позбавтеся свого ви п ятака.
Журі талант не забере,
коли він справді в тебе є.
Як долю і життя чуже -
талант журі не роздає.