Запитують:
- Чи ти звикла до війни?
- Ніяк не звикну, біль пекуча в грудях.
Дивлюсь я в очі синові...
Там біль... і сум, і сльози...
І нестерпна туга...
Запитують:
- А як закінчиться війна? ...
А ти вже полетиш додому?
- А я скажу вам, я тут не одна.
І біль моя вже так боїться дому.
Запитують:
- Ти чому сумна?
- А я мовчу. Вже нічого казати.
Ще б дочекатись чоловіка, та війна...
І мабуть ще не скоро він прийде до хати.
