Існують гірші тюрми ніж слова
Коли у грудях мучить біль та кругом голова,
Коли весь час живеш на самоті
І більше не лишилося ніяких почуттів,
Ніхто не знав куди все приведе,
Так важко було бачити цей світ яким він є
Не знали ми ціну минулих дій,
Нема страшніших привидів, ніж привиди надій
І всі кохали так, як вміли,
Та як могли берегли ми мрії
Та так несподівано й непомітно
Мрії всі віднесло вітром
Ненависть – дар, що дарять нам роки,
За що таке життя нам всім і за які гріхи?
За що кохання прокляте моє
Ми загубили віру, віру у найкраще все
На жаль, в житті все стало проти нас
Колись до всіх нас прийде смерть, коли настане час
Такий жорстокий цей дорослий світ
Та доки пам’ятають нас, ми ще всі живі
І всі кохали так, як вміли
Та як могли берегли ми мрії
З нас уціліли лише злі та вперті
Ми залишились сам на сам із смертю
Від очікування чогось вся душа заіржавіла
І себе так важко вже знайти,
Я немов примара, і знову я втрачаю сили,
Я така ж тінь вітру, як і всі
