Блакить неозора
спливає тихенько в пісок.
Дивується море,
ховає сто тисяч думок.
У безмірі днів
задумано котяться хвилі.
Тут те, що хотів,
та думи з'їдають немилі.
Мовчить стоголосо,
лиш чайка в розпуці кричить.
Тобі, мабуть, треба боротись
і море завжди перед штормом мовчить.
Помрій, подивись.
Ось з'явились за обрієм зорі.
І ти в небеса полетиш
чи ляжеш спочити на хвилі прозорі.
красиво...
