Треба міцно припасти до холодного скла,
затулитись рукою від світла в вагоні,
щоб побачити, як непроглядна імла
поглинає вокзал з ліхтарем на пероні.
Треба міцно припасти до нічного вікна,
щоб побачити там не обличчя і спини
задрімавших людей, не пакунки й корзини,
а будівлі й дерева, що ніч поглина...
І відчути раптово як серцебиття
твої груди холодним ножем розтинає,
і дивитись, як в темінь поволі щезає
все, що було твоє, і любов... і життя.