- Вам пакет надо?
- Ні, мені б українську…
- Какая разница? Я живу в свободной стране!
- Якщо Вам однаково, то обслуговуйте рідною.
- Я с мужем рагаваріваю па-руски…
- Ну, якщо Вам чоловік дорожчий, можете
сидіти вдома… Але ж бо... на роботі го…
- Праваливайте…
(із розмови в супермаркеті, на касі) "Яка ріниця" то і є Ніякість –
неначе в Україні й не живеш…
Є люди в нас: господарі і всякі,
як у бокала, вищерблена креш.
Нехай би так… Та перекотиполе -
воно, немов би є, та… неживе,
лиш з вітром в дружбі. Бігає по колу,
без кореня ж бо! Кругле… і криве.
Тож, як нагрянуть гицелі свободи,
не буде захищати рідний край –
відчинить браму, рястом встеле сходи
і хлібом-сіллю стріне “руській май”!
Цар повелить – залізе людям в душу,
ніякість щоб посіяти в душі…
І що сказати людям тим я мушу –
супроти слів Тараса не гріши?..
Чиє ж то поле, що так рясно родить
сухих, бездомних виродків-заброд?
І чому люд, не відаючи броду,
упоринає в каламуття вод?
У нас свої, усталені чесноти –
козацький дух, і мова, і звича́й:
якщо несеш у хату нечистоти –
мітлою геть із хати вимітай!
А знехтуєш порадами Тараса -
покличем характерника Сірка:
він знає, як твоя проляже траса...
Козацька вдача,
бачите, така!
27.12.2020