Їй шістнадцять. Їй хочеться жити.
Їй ще хочеться вірити й перемагати.
Їй шістнадцять. Дорога відкрита!
Будувати, радіти, творити. Кохати…
Вона іноді пише віршІ.
У рядках – відверті зізнання.
Мабуть, всі у шістнадцять літ
Римували слова кохання.
Це ж такий полум’яний вік!
Неповторний, як перший крок…
Юні спогади в серці навік
Закарбують життєвий урок…
Цей вік так цінують і хвалять,
З жалем кажуть: «Мені б шістнадцять!»
Бо в шістнадцять – щиро кохають
І відкритості не бояться.
… Вона просто хоче, щоб її хтось любив
І був згоден їй серце віддати.
Вона досі самотня, їй погано одній.
Їй шістнадцять. Їй нІчого згадати…
Тільки й тої надії, що вдарить грім,
Щоб змінами нОву весну привітати.
А поки що – добре і весело всім,
А їй шістнадцять – але нІчого згадати…