ти виросла. ти мовчиш, бо в тиші немає фальшу.
розбила себе на літери – хотіла б розбити й їх.
дорога позаду поросла чагарями – час планувати подальшу.
але ти ще не знаєш, що то взагалі: планування доріг.
ти викидаєш свої думки. без них набагато легше.
вони дозріватимуть там поволі, мов ягоди на кущах.
дивися: здається, бог вишиває на небі райдугу.
слухай: він промовляє зрозумілими нам словами.
візьми цей промінчик сонця: він, можливо, не важить нічого,
носи його завжди з собою чи в кишені, чи в рюкзаку.
думки повернулися: не поспішай, подумай.
якщо ти вже стала дорослою, час віддавати борги.
так кажуть, та то, можливо, зовсім перната приказка.
ми думаємо, нам ще рано ловити фальшивих птахів.
ти подумала, і погодилася: майбутнє – в моїх руках!
там і щастя, й біда, і нудьга – потім розберемося.
тут роса – можна вмитися. сонце може сідати,
і втішати малих дівчат на иншому боці землі.
тим часом у тебе в заплічнику ожили всі на світі літери.
вони, мов зірки в сузір'я, складаються в дивні слова
– ти ще не зовсім стара, ти їх не всі розумієш,
та вони видаються такими, ніби їх промовив сам бог