Ще не стара живе-всихає слива.
В кору врослася віялами глива.
Гіллі́в по кілька вичаха́є з року в рік —
Чи під’їдає корінь щось, чи хтось урік.
Ще навесні поміж сухого віття
На ній біленьке купчилось суцвіття,
Мов доторки до совісті людей:— Жива…
А згодом схоронила зсип увесь трава.
Птах вмоститься на гілку колихливу —
На мить здигнеться слива полохлива,
Живильний запульсує в кроні сокорух
Й слабкий прокинеться довершеності дух.
...Життя, немов кришталь, крихке й тендітне,
А час його обмежений, лімітний.
Коли-будь долі надокучить марна гра —
Тож, власне, в неї намір визріє: пора.
Починається наче з такого простого та закінчується мудрими справжньої поетеси
роздумами та життєвими принципами. Гарно, дорога Валентинко! Багато в чому потрібно у Вас навчатися.Щастя Вам безмежного і душевного тепла та удачі!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Рада Вашим словам. Гарного вечора і натхнення о цій порі
мудро і майстерно! 
Приємного Вам вечора.
