Ще не стара живе-всихає слива.
В кору врослася віялами глива.
Гіллі́в по кілька вичаха́є з року в рік —
Чи під’їдає корінь щось, чи хтось урік.
Ще навесні поміж сухого віття
На ній біленьке купчилось суцвіття,
Мов доторки до совісті людей:— Жива…
А згодом схоронила зсип увесь трава.
Птах вмоститься на гілку колихливу —
На мить здигнеться слива полохлива,
Живильний запульсує в кроні сокорух
Й слабкий прокинеться довершеності дух.
...Життя, немов кришталь, крихке й тендітне,
А час його обмежений, лімітний.
Коли-будь долі надокучить марна гра —
Тож, власне, в неї намір визріє: пора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883554
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2020
автор: Valentyna_S