Якщо вже так, то краще вже ніяк.
Не можна через силу рідним стати
Чи віднайти в душі людській маяк,
Якщо її миттєво пролистати.
Там треба впитись в ноти відчуттів,
На час якийсь узути черевики,
І перейти від ниток до вузлів,
І навіть гіркоту душі надпити.
Не можна зверху, там лише малінь,
Припудрені в люстерку бачиш квіти.
В глибинах б'є до болю височіть,
Летіти з неї... разом би летіти.
А той маяк не вічний, не для всіх,
Лиш раз хитнеш крихкі його світила,
І він розтане, як весняний сніг,
Загасне, як розтрачена довіра.