Осінь так стиха голосить забуті пісні
Небо так щільно ховає свою таїну,
Ніби здригнеться туманом у довгому сні
Ніби то схлипи порушують чиюсь вину.
Осінь завісу дощу виплітає навкруг,
Осінь запрошує тишу покинутих площ,
Солодко тане імла нерозпалених туг,
І забувається прагнення кораблетрощ.
Ще не опали із грозами крони дерев,
Ще не лякає самотністю мертве гілля,
Осінь одягне грайливий червоний берет,
Тільки втекти вже не зможемо ми звідсіля.
