Скривлена давненько, і місцями ями,
Наче хтось гамселив бідну до нестями.
Терпить безкінечно у задусі пилу.
Пересохлі губи шепчуть: "пити, пити".
І біжить не в лісі, тягнеться до міста.
Водіям маршруток, наче в горлі кістка.
Люди у салоні скачуть, ніби груші.
Б*ють боки і спини , заховались в мушлю б.
Цяцька-обіцянка лиш трясе повітря.
Всіх, хто обіцяв нам, занесло вже вітром.
Від Подільська стогне скривджена дорога,
Написать не може до святого Бога.
Ось уже й Ананьїв, раді пасажири.
А дорога плаче, бо стомились жили.
Душевно і болеть народу...Що дорога,немов річка де немає броду...
Це би вірш послати владі. Тих хто був і хто прийшов...
З Святом Вас! Хай збуваються всі мрії!
Ой Світланочко, ти просто молодчинка, так гарно висвітлила думку у вірші! Дороги у нас і справді одна мука. яма на ямі... Може станеться диво і дорога буде щаслива!!!
