-Він так і сказав! або залиш мене або вмирай... .
-Не варто плакати, твій батько.. сама знаєш... пережив велику втрату... зпочатку твоя мати померла, а потім завод закрили, а тепер ти хворієш, йому важко самому.
Це все сталося за тиждень, мати її хворіла роками, і світ нарешті її відпустив після цих мук. Завод закрили на другий день. Ще через два дні дівчина, Аурелія, зумліла. В лікарні виявили рак легень. Дівчині всього 18.... курила правда вона багато і сильні “чоловічі” сигари. Стан дівчини погіршився, і батька це допекло, не витримав, сварився з нею він довго, мовляв не кури, приймай ліки, через що вона пішла з дому. Та історія зовсім не про Аурелію, а про Бориса, її батька. Бориса біль роздирав з середини, жінка яку він так любив і плекав покинула його, робота якій віддавав більшість свого часу ще з молода теж покинула. Дочка що лише почала пізнавати життя, пішла не тим шляхом і може його втратити. Борисові 42 роки і він поїхав до міста Київосток щоб знайти роботу і допомогти їй в лікуванні. Та часи змінилися, якщо раніше правила сила то тепер потрібні і знання і розум. Борис відразу після школи пішов працювати і немав диплому, а без нього хорошої роботи знайти було важко. Він знайшов підробіток і поступив до університету. Тепер через 5 років він юрист. Дочки правда вже не стало...., але він одружився вдруге, і має щасливу сім’ю, двоє донечок близнят, і одного всиновлиного сина. Моралі не шукайте, просто історія мого друга Бориса.́́