Збентежені ви, певне, шановані поетки,
Що я нітрохи не надихаю вас на злети?
Як славлять весноньку, авжеж, --ді́вчина, кокетка,
Котра міняє чи не щодня сукенки й светри.
Про осінь пишете — то, немовби пані пишну,
Ви завше хвалите у метафоричних шатах.
Для вас бабуся я. Мій кожух хоча й розкішний,
На нім й узимку сям-там лиснітимуться лати.
Всупріч законам, я все ж таки змінила імідж,
І в стилі ню перед вами сміло дефілюю,
Ви сподівались на максі чи хоча б на міді?
Тож до сучасних бабусь терпимо апелюю.
Хіба недавно жіноцтво у поважнім віці
Тату носило чи, може, джинси рвані, шорти?
В спідниці й плаття вдягались всі: міські й з провінцій.
Не ймете віри? Розгляньте ці сімейні фото!
А все ж, щоб поберегти таки оту цнотливість,
Перевдягнуся у ве́льми гарне і прозоре.
Безсніжна гама-- недоосмислена чарівність…
Знайдіть, поетки, нових епітетів узори!
Незвичайність, своєрідність цієї зими різний вплив має. А тому всі ми у пошуку.)) А Ви, Валентино, вміло показали "недоосмислену чарівність зими" Цікаво, по-сучасному!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00